Транслітерація грецької літери teta

\

В українській мові існує проблема написання лексики, запозиченої з грецької мови та з єврейської через грецьку, з літерою θ. \ Проф. В. Німчук, розглядаючи історію транслітерації грецької літери θ, зауважує: \ «Довгу й досить суперечливу історію в нас має практика передачі (читання) грецької букви θ. У візантійський період греки свою літеру θ вимовляли як міжзубний приголосний звук. Його слов'яни сприймали то як т, то як ф. У найдавніших старослов'янських текстах на місці θ, напевне, читали т, бо в пам'ятках найчастіше на місці зазначеної літери проти етимології писали саме т. Випадки заміни θ через ф надзвичайно рідкісні. […] в пам'ятках української мови найдавнішої доби, хоч і не часто, зустрічаємо написання т на місці θ. Проте частіше спостерігаємо заміну θ через ф. На кінець XIII ст. написання (вимова) ф на місці θ стало панівним. […] Тексти XI - XV ст., що відбивають антропоніми, носіями яких були українці, імена грецького походження здебільшого фіксують із ф (хв, п, х) відповідно до θ. У пізніших пам'ятках XVI - XVIII ст. також панівним є написання з ф (хв, х, п) та θ відповідно до θ. […] \ Імовірно, під впливом латинської (західноєвропейської) вимови θ (th) в українській мові активізується аналогічна вимова θ як т, що засвідчують пам'ятки від II половини XVI ст. У XVII ст. й пізніше під впливом навчальних закладів, де панувала латинська мова, в Україні ще більше поширюється т паралельно із ф у словах грецького походження […]. Під впливом школи на українських землях, що були в складі Росії, закріпилися форми з ф. На теренах, що перебували в складі Австро-Угорщини, закріпилися форми з т. Протягом XVII - XXI ст. в українську літературну мову ввійшло багато слів грецького походження в латинському звуковому оформленні з т (лат. th) безпосередньо з латинської або через посередництво інших мов. […] \ Розмаїття приголосних (ф, т, фт, хт) відповідно до θ у словах грецького походження намагалися усунути укладачі правопису 1927 р., сформулювавши правило на користь т, яке зближувало орфографію із загальноєвропейською - грецьке θ (th) передаємо через т (патос, етер, катедра, міт, аритметика, етіопський, Методій та ін.). У Правописі 1933 р. це правило ліквідовано. Проте т на місці θ (th) в українській мові досить глибоко вкоренилося, адже в орфографічних кодексах 1918 - 1921 р. було правило, за яким „у словах недавно або не дуже давно взятих чуже на письмі θ (th) передаємо через т: катедра, Атени, міт та ін.” […] \ Беручи до уваги історичну і сучасну орфографічну практику та перспективи контактів із західноєвропейськими мовами, варто, на нашу думку, узаконити паралельне вживання відповідних слів із ф і т: Гефсиманія - Гетсиманія, Голгофа - Голгота і т. д. Ідеться, звичайно, про назви, які походять з грецької мови або запозичені через її посередництво і мають у звуковому складі θ»¹. \ Подібну позицію займають проф. М. Соневицький і проф. О. Пономарів. \ Рекомендація ІБТП \ ІБТП підтримує рекомендації про паралельне вживання грецьких запозичень із ф і т. В межах одного видання слід послідовно вживати першу або другу систему транслітерації: Теодосій Печерський, Теофан Прокопович, патріярх Вартоломей, Естера, Атос, етер, міт, Атенагор Атенський і т. д. або Феодосій Печерський, Феофан Прокопович, патріярх Варфоломей, Есфір, Афон, ефір, міф, Афінагор Афінський і т. д. Одностайність транслітерації можна реальніше осягнути через написання т (переступаючи узвичаєння: аритметика і т. ін.), ніж через ф, яке вимагало б великої кількости винятків (бібліотека, етика, летаргія, неоліт, орнітологія, ортодоксія, патетика, тезаурус, теологія, теодицея, теорія, теософія, ритм і т. ін.). \ Транслітерації через т підлягають усі грецькі імена й прізвища. Російські імена й прізвища зберігають свій звичайний правопис. До лексем, які за звичаєм не приймали транслітерації через т, належать: Агафія, акафіст і Вифлеєм. \ Отже, ІБТП надає перевагу транслітерації грецьких запозичень із буквою т і рекомендує для видань УКУ такий правопис власних назв та загальної релігійної лексики. \ Рекомендована форма // Можливий варіянт (за чинним правописом) \ Агатангел // Агафангел \ - // Агафія \ - // акафіст \ анатема // анафема \ Арета // Арефа \ Атанасій // Афанасій \ Атенагор // Афінагор \ Атени // Афіни \ Атеноген // Афеноген \ Атос // Афон \ Вартоломей // Варфоломей \ Витанія // Вифанія \ - // Вифлеєм \ Гетсиманія // Гефсиманія \ Голгота // Голгофа \ Голіят // Голіяф \ Доротей // Дорофей \ Доситей // Досифей \ Елевтерій // Елевферій \ Естера // Есфір \ етіопський // ефіопський \ Євтимій // Євфимій \ Єротей // Єрофей \ катедра // кафедра \ катизма // кафізма \ Коринт // Коринф \ коринтянин // коринф'янин \ Левіятан // Левіяфан \ Літостротон // Ліфостротон \ Марта // Марфа \ Матей // Матфей \ Матусаїл // Мафусаїл \ Методій // Мефодій \ міт // міф \ Натанаїл // Нафанаїл \ Партеній // Парфеній \ Саваот // Саваоф \ Тавор // Фавор \ Тадей // Фадей \ Текля // Фекля \ Теоген // Феоген \ Теогност // Феогност \ Теодор // Феодор \ Теодосій // Феодосій \ Теодот // Феодот \ Теодул // Феодул \ Теоктист // Феоктист \ Теопемпт // Феопемпт \ Теофан // Феофан \ Теофіл // Феофіл \ Теофілакт // Феофілакт \ Тимотей // Тимофій \ Тома // Фома \ Теоктист // Феоктист \ Філотей // Філофей \ Якинт // Якинф \ ¹ В. В. Німчук. Проблеми українського правопису в ХХ ст. // Український правопис (проєкт найновішої редакції). Київ 1999, с. 323-331. \ ² М. Соневицький. Історія грецької літератури, т. 1. Рим 1970, с. VII. \ ³ О. Пономарів. Фонеми Г та Ґ. Додаток. Київ 1997, с. 32-33.